Блог Теницької Ю. С.: Сторінка Шевченка

Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 12 років.

Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.

В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.

Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.

Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим. Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Незабаром став студентом Академії мистецтв.

Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». 25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву. У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії. 5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника. 31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.

Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт. 2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання. Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.

10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Чернечій (м. Канів).

Тарас Шевченко відомий у світі як поет, але не менш багатою і цікавою є його творчість як художника

Тарас Григорович Шевченко — багатогранний геній і одна з найяскравіших постатей українського образотворчого мистецтва середини ХІХ століття. Він проявив себе як художник-живописець, офортист, майстер рисунка, акварелі, сепії та гравюри, пробував себе в скульптурі та різьбі.

Тарас Шевченко є одним з перших українських мистецтвознавців, погляди якого зберігають свою силу і в наш час.

Образотворча спадщина Шевченка дуже велика: нині відомо понад 1000 портретів, пейзажів, історичних, міфологічних та жанрових композицій. Він зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві.

Особливе визнання мали його офорти, за них у 1860 році рішенням ради Петербурзької Академії мистецтв його було обрано академіком з гравірування на міді. 1844 року він виконав серію офортів під назвою «Живописна Україна», в яких зобразив сцени із життя і побуту простого українського народу, його історичного минулого, а також мальовничі краєвиди рідної України: «Судня рада», «Старости», «У Києві», «Видубицький монастир» та ін. У цих роботах Шевченко показав свою велику художню майстерність, яка виявилась в умінні легко оперувати світлотінню, досягати прозорості тонів.

Мистецька спадщина Шевченка довгий час знаходилась у приватних колекціях і не була доступна широким масам. Люди, до яких потрапили роботи художника, часто не уявляли собі їхньої цінності. Більшість картин і малюнків зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка, але чимало робіт художника знаходиться, у Львівському Національному музеї ім. А. Шептицького, у Росії та Казахстані.

Рекордна кількість пам’ятників

1384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Це друге місце за кількістю пам’ятників одній особі. Найбільше на Землі, вважають дослідники, існує монументів Ісусу Христу. Щоправда, є версія, за якою другим за кількістю пам’ятників вважають Володимира Леніна. Але останнім часом, принаймні, в Україні їхня кількість значно зменшилася.

Більшість монументів Шевченку розташовані на території України — 1256, зате майже півтори сотні розмістились у 35 країнах.

На фото: пам’ятник Шевченку у Вашингтоні

Мікромініатюрний "Кобзар"

На фото: мініатюрна книга, вгорі для порівняння – макове зерня. Збільшено в 700 разів

Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку "Кобзар", розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

Шевченко прикрашає придністровські гроші

У 1995 році на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки була введена банкнота у 50 тисяч рублів. На лицьовій стороні – портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на звороті – пам’ятник Тарасу Шевченку перед будівлею університету в Тирасполі.

У 2002 році ці гроші надрукували з новим дизайном. Так на банкноті у 50 рублів з’явився портрет Тараса Шевченка. Купюра була зеленого кольору. Тому ”зеленими” придністровці називали не долари, а гроші з Шевченком. Остаточний сіро-зелений дизайн купюр з Кобзарем затвердили 2007 року.

Шевченко є на Меркурії

У 1973-1975 роках автоматична станція "Марінер-10" тричі пролітала поблизу Меркурія і вперше провела його фотографування з близької відстані. Було виявлено, що поверхню планети покривають кратери різних розмірів. За правилами Міжнародного астрономічного союзу їх назвали в честь художників, музикантів, письменників і поетів. Таким чином один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я нашого Тараса Григоровича. Діаметр кратера Шевченко – 137 кілометрів.

180 населених пунктів

У 1964 році, коли відзначався 150-річний ювілей Великого Кобзаря, 196 населених пунктів СРСР носили ім’я Шевченка. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка. У Казахстані його ім’я носить Форт-Шевченка, з 1964 по 1991 роки місто Актау мало назву Шевченко. Також назву Шевченко носять 3 села, 4 селища і 8 хуторів в Адигеї, Башкортостані, Краснодарському краї та 8 областях Російської Федерації, і село у Рибницькому районі Придністров'я.

Крім того, на честь Шевченка названі морська затока в Аральському морі та вершина висотою 4 200 м на північному схилі Великого Кавказу, в Боковому хребті. Це ім'я дали їй українські альпіністи, які вперше зійшли на цю вершину Кавказу у 1939 році.

На фото: пік Шевченка

Твори Шевченка перекладені на мову есперанто

Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Серед них — японська, корейська, арабська і міжнародна мова есперанто. Найбільше перекладів було здійснено російською, німецькою, польською, англійською мовами.

Шевченко був модником

Образ Шевченка часто малюють у вигляді такого собі вусатого чолов’яги у шапці і свиті. Дослідники біографії митця не погоджуються з таким однобоким трактуванням його постаті. Так, Шевченко був у душі демократ, і не любив надмірної пишності. Втім, під час життя у Петербурзі, коли він став модним портретистом і почав заробляти добрі гроші, Шевченко одягався досить модно. Зокрема, у своєму щоденнику він написав про особливе задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша, який тоді коштував 100 карбованців. (Для порівняння – працюючи в археологічній комісій Шевченко заробляв 150 карбованців на рік).

Тарас Григорович планував одруження

Про особу 20-річної наймички Ликери Полусмакової, в яку закохався Шевченко на 46 році життя, відомо з біографії поета. Втім, ця дівчина не тільки полонила серце митця, він збирався з нею одружитися. Готувався до весілля, купував посаг, найняв для грубуватої Ликери вчителя, аби "зліпити" з неї дівчину-мрію. Але не судилося. Серед причин розриву називають кілька версій. Перша — що Шевченко застав дівчину в обіймах того-таки вчителя. Інша – що сама Ликера не схотіла їхати з Шевченком до Петербургу, а воліла залишитися у звичній для себе обстановці. Найімовірніше, вважають дослідники, що Кобзар таки зрозумів, що була Ликера жадібною, грубою, неохайною, і погодилась на шлюб з Шевченком тільки з корисливою метою.

У Шевченка міг бути син

Кобзар мав дружні стосунки з українським вченим Михайлом Максимовичем. Під час відвідин його у Москві познайомився з молодою дружиною Михайла – Марією. Жінка обіцяла посприяти у пошуках нареченої для поета. Між ними зав’язалися теплі стосунки, вони багато листувалися. А деякі дослідники припускають, що Тарас Григорович навіть дуже зблизився з Марією Максимович, бо через дев’ять місяців після відвідин поета у неї народився син. До цього дітей у Максимовичів не було. Втім, інші дослідники наполягають, що Шевченко ніколи б не переступив цієї межі, адже був вірним другом.

Джерело: 24tv.ua